Участь у дискусії взяли участь науковці в галузі освіти та медицини, практичні психологи  дошкільних навчальних закладів.

«Сьогодні терміни «гіперактивність» і «дефіцит уваги» так широко вживаються, що їх починають застосовувати мало не до кожної другої непосидючої дитини.Батькам нав’язується думка, ніби їх активні діти психічно хворі і потребують лікування або особливого спостереження. Але чи кожна дитина, нездатна посидіти на місці довгий час або не слухаюча батьків, гіперактивна? - розпочав засідання Борис Жебровський, -  «Гіперактивність або непосидючість? Де ж знаходиться межа між характером і нездоров’ям? Як допомогти кожній дитині?»

«Допомога гіперактивній дитині – це дуже складний  процес, і багато підводних каменів на шляху до повного відновлення» - відмітила нейропсихолог, директор центру лікувальної педагогіки Олена Яковенко, - «Варто всім знати: синдром дефіциту уваги з гіперактивністю - це не захворювання, а просто дитяча поведінка. Як правило, гіперактивність не діагностується у дітей молодше 5-6 років, оскільки бути активним (і навіть дуже активним) і непосидючим в цьому дошкільному віці - абсолютно нормально. І не треба поспішати застосовувати  медикаментозне лікування, це може лише нашкодити дитині, а не допомогти».

Всі учасники дискусії зійшлися на тому, що у роботі з гіперактивною дитиною потрібно насамперед, пам'ятати: постійні окрики, зауваження, погрози покарання не поліпшують поведінку гіперактивної дитини. Для них дуже важливо емоційний і фізичний контакт:  дитину треба обійняти, приголубити, заспокоїти у важких ситуаціях – і неконтрольовані емоції та м’язова напруга почнуть спадати. Тільки внутрішньо прийнявши для себе ці знання, дорослі зможуть правильно поводитися з дитиною: НЕ підвищувати голос і НЕ сварити дитину, НЕ сюсюкати і НЕ потурати, НЕ поспішати самим і НЕ квапити дитину, НЕ нервувати і НЕ дратуватися, НЕ міняти домовленостей і планів тощо. При цьому, в жодному разі дитина не повинна відчути, що її жаліють!

«Доречи: аналізуючи біографії великих людей, вчені знаходять ознаки синдрому дефіциту уваги і гіперактивності у багатьох. Вважається, що схожим синдромом страждали Олександр Македонський, Леонардо да Вінчі, Вольфганг Амадей Моцарт, Людвіг ван Бетховен, Олександр Пушкін, Бенджамін Франклін, Лев Толстой, Томас Едісон, Альберт Ейнштейн, Едгар По, Генрі Форд, Ернест

Хемінгуей, Пабло Пікассо, Уолт Дісней, - сказав заступник Міністра Борис Жебровський: -  «Тож, для щасливого майбутнього  кожної дитини - важливо, щоб дорослі усім серцем розуміли її біду. Мало знати, що треба робити. Без співчуття, любові і щирості жодні знання не допоможуть. Гаслом для всіх  дорослих  мають стати слова: «Здоров’я дитини – понад усе!».

На завершення дискусії Борис Жебровський дав доручення фахівцям Міністерства продовжити спільно з науковцями, практиками та батьками, громадськими організаціями вивчати тему гіперактивності дітей, включити відповідні розділи до навчальних планів підготовки та перепідготовки педагогічних кадрів.